“Це буде бій за справжній чемпіонський титул”. Інтерв’ю з Сергієм Богачуком. Частина 1

У листопаді в Ташкенті (Узбекистан) під час 61-ї Конвенції WBC було прийнято рішення про проведення поєдинку за вакантний титул тимчасового чемпіону світу в першій середній вазі між українцем Сергієм Богачуком (23-1, 23 КО) та американцем Себастьяном Фундорою (20-1-1, 13 КО).

З цього ми і розпочали бесіду…

– Сергію, коли анонс?

– Скоро. От вже з дня на день. Дуже цікавий бій.

В мене мав бути поєдинок за пояс WBC Interim – це звання тимчасового чемпіона світу. А зараз так склалася ситуація, що, скоріш за все, це буде бій за основний титул – чемпіона світу за версією WBC.

– За основний? Виходить, у Джермелла Чарло забирають і цей пояс? (раніше володів всіма поясами дивізіону, втратив без бою титули за версіями WBO та IBF – прим. НЛПБУ).

– Так-так. Забирають. Я так розумію, він залишає вакантними всі пояси.

– З суперником без змін? Фундора?

– Так.

– Наскільки я розумію, бій відбудеться в рамках шоу від Premier Boxing Champions (РВС) Ела Хеймона?

– Так. Це – організатор шоу.

Мені планували бій з Фундорою ще з минулого листопада. Він мав пройти в андеркарді бою Давіда Бенавідеса (шоу Бенавідес vs Ендред, 25.11., Лас-Вегас, США – прим. НЛПБУ).

Потім вони перенесли його на січень. І лише зараз підтвердили на 100%, що бій скоро відбудеться.

Чому так сталося? Їх сторона каже, що це все через те, що у РВС зірвався контракт з телеканалом Showtime – там вирішили відмовитися від боксу. Тому в РВС шукали новий канал і підписали контракт зі стрімінгом Amazon Prime.

– Це основна причина того, що бій досі не анонсовано?

– Це – одна з причин. Наскільки я розумію, друга причина – це те, що всі чекали, як вирішиться вся ця історія з поясами Чарло.

Вже зараз відомо, що він остаточно залишить пояс. І мені обіцяють, що це буде бій за справжній титул WBC. Не за тимчасовий.

– Ого! Це круто!

Сергію, щоб ти розумів масштаб наших очікувань. Бій Богачук vs Фундора – в топ-20 найочікуваніших поєдинків року за версією vRINGe. А якщо на кону буде повноцінний титул… То це фактично топ-10!

– Це справді дуже цікавий бій.

Взагалі-то я Фундору добре знаю. Знаю його. Знаю його батька-тренера. Там вся сім’я – боксери.

– Так. І молодша сестра в 21 рік стала чемпіонкою світу…

– І сестра. І в нього ще брат боксував старший. Але в нього не пішло. Він вже зав’язав. А взагалі в них вся сім’я боксерів. І Фундора – він такий… Дуже такий сильний і цікавий боксер.

Я з ним багато спарингував, коли ще у Абеля Санчеса був. В Біг-Бер (Каліфорнія, США) тренувався. Вони приїжджали туди на спаринги. Я багато з ним спарингував, тому точно знаю, що буде дуже цікавий бій.

– Це ще цікавіше, якщо ви добре одне одного знаєте.

– Я їх знаю. А мене вони знають ще того, яким я був у Санчеса. А зараз я вже зовсім інший боксер. Зараз я працюю з новим тренером – Менні Роблесом. Працюю багато над захистом.

– Таке питання. В тебе буде контракт на один бій з РВС? Чи залишишся там і надалі?

– Ні-ні. Особисто в мене контракт з Томом Леффлером. Він – мій промоутер. Він мене “веде”.

З РВС ми підписуємо контракт лише на цей бій. Наскільки я розумію, вони з Томом підписують угоду про со-промоушен. А далі вони виступають як організатори.

А вже після цього бою, якщо, дай боже, все пройде добре, то там вже буде цікавіше. Можливо, ми навіть не з ними контракт підпишемо, а з Amazon Prime.

Адже дуже багато вирішує саме телебачення. Можна підписати з ними дуже хороший, такий грошовитий контракт. Умовно кажучи, з промоутером ти можеш заробляти 100 тисяч, а з телебаченням напряму – мільйон.

Цей бій буде для мене найважчим і найвирішальнішим в кар’єрі. Це саме той бій, до якого я йшов увесь цей час.

– Впевнений, ти чув це вже тисячу разів. Богачук vs Фундора – потенційний бій року.

Чи відчуваєш ти на прикладі своєї кар’єри, що на профіринзі чи не найбільше ціниться уміння потішити глядачів яскравим шоу?

– Це відчувається перш за все по трибунах. По тому, яка там атмосфера, коли йде хороший такий щільний бій. І навпаки. Коли бій – такий собі, не дуже.

Іноді буває так, що виходять на ринг два боксери-ігровика. Ніби обидва хороші боксери, але в них не виходить показати гарного бою.

А буває, що просто вийдуть два рубаки. Як-то кажуть, коса на камінь. І публіка одразу шаленіє: всі кричать, інша атмосфера, інший заряд.

Це класно. Сам таке люблю.

Взагалі є багато класних боксерів. Але я в дитинстві колись подивився трилогію Артуро Гатті та Міккі Уорда. І вона мені запам’яталась на все життя. Оця їхня рубка!

Ніби це два таких боксери… Якщо по іншим боям дивитися, то наче нічого там аж такого немає. Але саме в цій трилогії вони показали такий бій, який мені назавжди запам’ятався. Бій, який я й зараз часто згадую.

Люблю саме такий – справжній бокс. Люблю показувати саме такий бокс.

– Пригадую тебе за виступами в складі “Українських отаманів”. В 2016 році команда здобула сенсаційну перемогу над кубинцями. І один із найгучніших апсетів був апсет імені Богачука – ти вирвав перемогу у Роніеля Іглесіаса. Боксера, у якого три олімпійські медалі, в тому числі два золота.

Тебе саме після цього бою помітили і запросили в професіонали?

– В тому поєдинку я віддав, все що можна було. Так, саме тоді мене помітили.

Там яка ситуація була. Ніхто не хотів з ним боксувати. Я ж взагалі тоді не був в складі “отаманів”. Тоді боксери ділилися на дві категорії. Була збірна України, що готувалася до Олімпіади. І була збірна України, що боксувала в “отаманах”.

Я був у складі тієї команди, що готувалася на Олімпіаду. І так вийшло, що у “отаманів” нікого не було виступити в цій вазі. Не знаю точно, не було нікого чи, можливо, не хотів ніхто з олімпійським чемпіоном боксувати.

От мене і спитали: “Підеш?”  

А за виступи в “отаманах” тоді нормальні гроші давали. За перемогу давали 2000 USD, а за поразку – 500 USD.

На той час це були дуже великі гроші. Особливо для мене. Я таких грошей ніколи в житті навіть у руках не тримав.

І я відповів: “Звичайно, буду”. Це ж і гроші, і шанс себе показати. І я поїхав…

На мене тоді взагалі ніхто не ставив. Ніхто навіть не міг уявити, що я виграю. Грубо кажучи, мною просто “заткнули дірку”. Просто потрібно було, щоб хтось був у тій вазі.

Пригадую той бій у Харкові. Мені він запам’ятався на все життя. Суперник одразу почав дуже жорстко бити. Він був дуже швидкий. І дуже жорсткий. Спершу я навіть не встигав зрозуміти, звідки ті удари летять.

І після того, як я пропустив пару таких відчутних попадань, я зрозумів, що зараз або він мене “переверне”, або я його. І в той момент він припустився помилки. Оскільки він не знав, хто я такий, то впевнено пішов зі мною “рубатися”. Він, напевно, думав собі: “Хто то такий і звідки він виліз, що його ніхто ніколи не бачив”.

Він прийняв рубку. Він хотів мене перебити. І саме це було його помилкою. Він просто “по фізиці” не витримав темпу і щільності бою. Тоді десь з 3-го раунду я почав його давити. І я побачив в його очах страх. Він почав задкувати.

Тоді я його переламав. Перебив.

Вже після бою, коли ми сиділи з хлопцями в роздягальні, мені казали, що він сидів і плакав. Що настільки йому було прикро, що його побив незрозуміло хто.

Ніхто тоді на мене не розраховував. Але коли пішов той переломний момент, коли я почав перебивати і йти на нього, тоді весь Харків на ногах стояв. Всі на трибунах повскакували зі своїх місць. Добряче всіх зарядив. Всі в шоці були. Ніхто такого не очікував. Дуже класно було.

Після цього бою для мене і справді все змінилося. Мене помітили, мене почали поважати в світі боксу. Хоча я до цього закатував хороші поєдинки. Але це був саме такий бій, який багато хто бачив.

Можна сказати, що з цього моменту все почалося.

– Наскільки знаю, тобі організували щось на кшталт оглядин у Абеля Санчеса. І, схоже, ти вразив не лише його, а й промоутера Тома Леффлера. Розкажи, як це було?

– В мене на той момент не було нічого. Жодного контракту. За мене просто домовилися, що я приїду до Абеля Санчеса на базу, потренуюсь і проведу бій. Якщо Абель скаже “так”, то ми підписуємо контракт.

Там, у Санчеса, мене і помітив Леффлер. Він працював з Геннадієм Головкіним, тому часто приїжджав до нього на базу. А я там спарингував з тим же Фундорою та іншими хлопцями.

Наскільки я розумію, тоді Санчес і сказав Леффлеру: “Зверни на нього увагу”.

У Абеля що найголовніше? Дисципліна. Він жорсткий дядько. В нього все просто: або ти робиш так, як я кажу. Або ти тренуєшся в іншому місці.

Він завжди повторював, що коли боксери виграють бої, то отримують всю похвалу. А коли програють, то одразу всі вважають винним тренера.

Він казав: “Для того, щоб я не був винен в твоїх поразках, варіант лише один – робиш все так, як я скажу. Або їдеш додому до мами”.

В нього розмова проста.

Тренування в нього завжди починалися “по погоді”. Якщо світає в 6 ранку, то тренування починаються в 6 ранку. І ти вже маєш там бути. Пропустив одне тренування, пропустив друге – він одразу виганяє. Він так і казав: “Збирай речі і забирайся звідси. Мені тут такі не потрібні”.

В нього ти або працюєш, або ти йому не потрібен. Він казав: “Програватимеш ти, а винним вважатимуть мене. Навіщо мені це?”

Таке було. Було, що він збирав пацанів та відправляв їх додому.

То місце, де ми жили – це один такий великий будинок. Його будинок. Абель -архітектор, так що він сам його побудував.

Перший поверх там повністю весь під спортзал. Там “банька” була, тренажерний зал, боксерський зал. На другому поверсі – кухні. А на третьому ми всі жили.

Причому там були свої кімнати лише для тих хлопців, які вже виступали на серйознішому рівні. Три кімнати. Одна з них Головкіна.

А я попав у таке величезне приміщення, яке просто ділилося перегородками з гіпсокартону. Тобто то були такі собі “кабінки” зі шторками. От так і жили.

Ото коли я вперше туди потрапив, мені сказали, що я там житиму. Я заходжу, нічого не розумію. Проходжу мимо. Дивлюся, за шторками ліжка. Там пацан спить. Там пацан спить.

Я нічого не розумію, не знаю. А англійської в мене взагалі немає. “Взагалі” означає, що ще “хай” я розумів, а вже “хав а ю?” – то для мене було складно.

Отак я туди і потрапив. Без мови. Без нічого. Стою і думаю, що далі? Просто пощастило, що тоді на базі були Денис Шафіков та Мурат Гассієв. В них хоч якась  англійська була. От так я з тренером і розмовляв.

А через два тижні вони роз’їжджаються, і я спілкуюся с Санчесом мовою жестів.

Було дуже важко. Він мене страшенно ганяв. Ганяв і під дощем, і під снігом. Давав серйозних спарринг-партнерів.

То він так дивився, чи мене зможе зламати. В нього не вийшло. І після цього всього він дав добро і сказал Леффлеру: “Зверни на цього хлопця увагу. Нехай лише спершу бій проведе”.

Ми поїхали на бій до Лос-Анджелесу. Я його провів. Перший мій гонорар був 70 USD. Знаю, це смішно. В мене досі цей чек є. Це вже залишиться як пам’ять. Я його обов’язково заламіную.

От така от історія.

Розмовляв: Святослав Осипов

Просмотров: 1 150